Калина для багатьох із нас асоціюється з бабусиним подвір’ям та осінніми вечорами. Колись ягоди збирали після перших заморозків — тоді гіркота зникала, і калина ставала м’якшою та смачнішою. Ягоди перетирали, віджимали через кілька шарів марлі, а сік змішували з цукром. На кожен літр віджатої калини брали 1,2–1,3 кг цукру. У такому вигляді варення зберігали всю зиму в холодильнику.

Сучасний, більш простий спосіб

Сьогодні є швидший і зручніший варіант заготівлі:

Ягоди збирають на початку осені, коли вони стають червоними, м’якими й легко відділяються від гілочок.

Замість марлі можна скористатися соковижималкою. У результаті виходить густий сік із м’якоттю, а кісточки залишаються майже сухими.

На 1 літр віджатої калини кладуть приблизно 1 склянку (200 г) цукру. Кількість можна регулювати за смаком. Варто пам’ятати: на початку смак буде трішки гіркуватим, але з часом залишиться лише приємна пікантна нотка.

Сік із м’якоттю ретельно перемішують до повного розчинення цукру.

Готову масу розливають у невеликі поліетиленові пакетики, максимально випускаючи з них повітря. Пакети зав’язують і кладуть у морозильну камеру.

Взимку пакети поступово дістають із морозильника та розморожують. Варення можна додавати до чаю, каш, млинців чи просто їсти ложкою.

Таке «живе» калинове варення зберігає максимум вітамінів. Воно зміцнює імунітет, допомагає при застудах і тиску, додає сил у холодну пору року.